У Вас є талант до чогось? Думаю, що мабуть кожна людина у певній степені в чомусь талановита.
Можливо, деякі люди свою здатність просто не можуть (чи то пак не хочуть) проявляти.
Робити улюблену справу і проявляти у ній свою здатність – це чудово.
Знаєте, колись я малював. Малював, малював, малював. З самого дитинства малював і малював.
Продовжував це робити довго, завжди приймав участь у дитячих конкурс. Дуже любив пошту і загалом процес отримання та відправлення листів : ), тому часто надсилав свої творіння саме нею.
І не марно. Часто вигравав. Коли ще був у п’ятому класі школи виграв спільну акцію від одного з журналів та “Нового каналу”. Отримавши телеграму про це був, власне кажучи, дуже здивований. Поїздка в Київ (вперше в Києві) – екскурсія – вперше в МакДональдсі – Глобус – програма “Підйом” – фото на пам’ять з тодішнею ведучою Анастасією Касіловою. До речі, то було 19 грудня, і тоді, ще встиг побувати на майдані та отримати від самого Ющенка пачку цукерок. Про ще міг мріяти тодішній школяр : )
Продовжимо тему запису. Життя, йому властиві зміни. Звісно, що воно мінялося. І дійшло все до того, що я малювати взагалі перестав. А я вже було хотів почати займатися цим професійно.
Вже навіть не можу сказати скільки років я нічого взагалі не малював. Багато.
Цікаво, якщо спробувати знову щось намалювати, вийде?
Думаю, що вийде, головне не боятись : )
Люблю людей які частково присячують своє життя своєму хоббі, таланту, вмінню. Це прекрасно.
Грати на фортепіано, плавати наче дельфін, ідеально передавати дійсність на полотно.
Мені воно все якось далеко в стороні, але, по-моєму, тут, в декотрих випадках просто співчувати треба
В кожної субкультури свої правила, стиль одягу, манери. Свої “компанії”, “території”. По-моєму, маразм, люди.
Розумію, якщо це підлітки – перехідний вік. Колись їм на голову впаде щось важке і одумаються (може (мабуть)). Але ж бувають й унікали винятки – дорослі бугаї які теж таким хворіють.
Зараз на вулицях дуже сильно домінують “ранєтки“. Думаю всі знають про кого я?) Але тут, здається, в них вікова категорія стабільна, і як казав хтось із моїх знайомих: “колись вони стануть прекрасними дамами”
Хочеться висловити окреме співчуття гопам. Хоча, якщо розуму небагато, чи навіть, якщо розум є, але дурості в голові хватає, то що їм ще робити, як не гуртуватися разом. Сьогодні, до речі, мав дуже цікаву з представниками цієї субкультури. Так ось, виявилося, що я не “чьоткій пацан”, бо гуляю не в своєму районі і тим сам свій район “продаю”.
Мега-дебілізм
Я тут просто не маю що коментувати. Знаєте, дуже влучний вислів є такий старий: “Не всіх дурних війна забрала”. В яблучко.
Але от що Вам хочу сказати, так це те, що є субкультура яку я поважаю - sXe.
Straight edge (англ. чітка межа, скорочено sXe) – більш філософське відгалуження панк хардкор-контр-культури, політико-світоглядний рух, характерними рисами якого є повна відмова від наркотиків (включаючи узаконені алкоголь і тютюн), розбірливість в статевих зв’язках, а також політичні погляди, характерні всьому панк-руху.
А що, молодці. Приємно коли люди розуміють, що алкоголь та сигарети це отрута і добре розуміють свою життєву позицію.
Взагалі, хай собі робить кожен з себе що захоче. Це справа особиста. Але не треба зачіпати своїми дуростями мене й інших. Read more…
Вчора в 5 ранку прокинувся, зібрався та поїхали на поїзд, разом із та .
Наче дуже швидко приїхали у Львів, бо, здається, нудьгуватися не доводилося.
Ось наприклад одне із вбивань часу - малював портрет. Реалістично вийшло, чи не так?
О 10 годині ранку вийшли з потяга, побачили стоячий пустенький трамвай, прискорили хід, аби встигнути на нього, щоб не поїхав. Забігли, після нас забігло ще не мало людей. Стоїмо хвилин 5, трамвай стоїть нерухомо, водія нема Чекаємо десь ще стільки, лиш тоді до нас доходить, що то не зупинка трамваїв і він, очевидно, зупинився там якраз таки щоб на нього не сідали чи то на перерву чи то через поломку
Вийшли з трамваю жартівливою фразою “це муляж”, і з нами вийшли всі решта
На зупинці не дуже далеко від того місця вже чекав трамвай, саме того ж номеру. Швиденько сіли і вже їхали у Центр, до Оперного театру, де мали зустрітися з та .
До речі, погода була волога, але нормальна, суха. Я мав чудову надію що вона такою й збережеться протягом всього дня (та не тут то було).
Пішли до ратуші, де мали почекати на та , і, Ви вже певно здагадалися? Піднялися, звісно, на ратушу. Розімнули ноги до квесту. Особисто туди піднімався вже багато разів, але з нами й були такі що в перше.
Спустилися, внизу вже чекав @. Пішли безпосередньо на місце події – “Кафе кафе”, якраз там неподалік.
Зайшли, в середині безліч народу, ледве знайшли де сісти, але все ж якось помістилися. Пройшли реєстрацію, приємно здивувало що всі бейджі з нікнеймами вже були “заполіграфовані” і з готови шнурками на шию.
Далі – екскурсія під дощем, на яку пішли зовсім не всі, багато залишилися сидіти в теплому і сухому кафе.
Ми пішли і десь годину мокли. Але то нічого
На цьому фото дощ якраз на декілька хвилин вщух : )
Розпочався сам квест, дали карти, перше завдання, квадрат в якому треба виконувати завдання.
Суть була приблизно в тому, що в завдання була зашифрована будівля яка на собі містить скульптуру птаха, потрібно було якомога швидше до неї добігти, сфотогравувати і надіслати своєму куратору, дірект-меседжом отримати в тві наступне завдання. Не виконавши одного завдання не отримаєш наступного.
То моє єдине фото з квесту, тому, що ми реально бігали і неможливо навіть було витягнути фотоапарат
Поганяли під крутою зливою на славу. Карти мокнуть, мобілка глючить, мокро, всі брудні – все як завжди
Словом, розгадали десь 9 завдань, і їх відповідно зафотографували, в різних частинах місцевості. Кілометрів намотали на славу, і мабуть, надовго запам’ятали на яких будинках Львову є кам’яні птахи.
Прибігли в “Кафе-кафе”, оголосили, що наша команда зайняла 3-е місце в квесті. Приємно.
До речі – прибігли усі мокрі, ще не встигли висушитися, як вже треба було йти на нагородження. Бугага, мені дуже цікаво буде побачити фотки
Оськільки я зареєструвався на твівент в першій п’ятдесятці, як організатори й обіцяли – отримав подаруночок це був фірмовий коктейль від кафе, до речі, дуже смачний.
Далі було 140 секунд слави, вікторина, поседеньки. Толком і не встиг зі всіма познайомитися, поспілкуватися, дуже багато часу зайняв квест. Але загалом – було круто. Організатори дуже добре постаралися, за що їм величезна подяка
Висушили голови нарешті, ближче вечора пішли щось попоїсти та на поїзд.
Взагалі – враження тільки позитивні, і хотілося б приїхати знову, та звісно, ще раз подяка організаторам, а особливо та (”Яндексу”)
Пробачте за якість та кількість фотографій – усі наші фото ми залиємо в один альбом і викледмо посилання, а також дана стаття, можливо буде оновлена фотографіями.
До речі, наша команда, мабуть, була наймолодша на івенті
P.S. Хто не знає, сам я на твіттері – і на твівент в мене був симпатичний котик на бейджику Read more…
Спонсор запису: В Рахівському районі знаходяться унікальні дерев’яні церкви. У селі Середнє Водяне дерев’яна Миколаївська церква та дзвіниця були побудовані у 1428 році і є найдавнішими із культових споруд на Закарпатті і Україні.
Ні для кого не секрет, що навчаюся у одному із навчальних закладів міста Тернополя, професія зветься на кшталт “технік-програміст”.
Чому я обрав саме її? Взагалі, варіантів було декілька. Цікаво було б піти на філологію. Люблю мови, дуже. А ще дуже люблю українську, і мені подобається вимова моїх знайомих які вчаться на факультеті “Української філології” : )
Але я з дитинства безпосередньо пов’язаний з комп’ютерами. Здається, техніка в хаті з 98-99 років, якщо не помиляюся.
Та й чом би і ні. Мене цікавить цей напрям, і я знаю що з ним мені не буде нудно.
Напрям інформаційних технологій, зокрема програмування, веб-програмування, веб-дизайну – те що мене цікавить зараз.
Хоча, давно сказав собі, що мабуть не буду розробником софту, бо позиціоную себе у веб-напрямку, проте життя може всяко повернути.
На свій вік знаю дуже чимало. Але це все мізер, в порівнянні з тим, що треба знати, щоб стати успішним.
Працювати у якійсь веб-конторі та все життя за зарплату одного рівня мені не хочеться.
Тому, що можу сказати – треба розвиватися, вчитися, розвиватися і знову вчитися.
Дуже багато часу зараз займає навчання в закладі і вчити треба часом дуже багато непотрібного. Усе воно звісно в житті згодиться, але часу не хватає на це все.
Тому, зараз починаю вчити дуже багато теорії по алгоритмах, структурах пам’яті, принципах роботи усього і хочеться вивчити якусь мову програмування більш низького та складнішого рівня, щоб мати поняття як це все працює. Бо на PHP далеко не заїдеш, хоча в ньому я досягнув в ньому вже дуже великих успіхів
І треба не забути поставити свіжу Ubuntu, яка до речі нещодавно потерпіла ребрендингу Масдай клята Вінда.
А, і ще треба якось реорганізувати графік розподілу часу протягом дня, треба розприділити: навчання у ВУЗі, відпочинок, роботу, і навчання своє, ну і ще кудись в перервах сон вставити : )
Петабайт (Пбайт, ПБ) м., скл. - Одиниця виміру кількості інформації, що дорівнює 250 стандартним (8-бітовим) байтам або 1024 терабайт. Застосовується для зазначення обсягу пам’яті в різних електронних пристроях.
1 петабайт можна представити як: 1024 терабайт, 1 048 576 Гігабайта, 1 073 741 824 Мегабайта, 1 099 511 627 776 кілобайт, або 1 125 899 906 842 624 Байта.
Спонсор запису: Плануєте відвідати Львів? Квартири подобово у Львові – це хороша альтернатива звичайному готелю
Розум є та сторона інтелекту та свідомості, яка сприймається як комбінація думок, сприйняття, пам’яті, емоцій, волі й уяви, включаючи всі несвідомі когнітивні процеси. Розум проявляється як суб’єктивний потік свідомості. Нейроанатомісти зазвичай вважають, що мозок є ключовою складовою того, що ми називаємо розумом. Мозок людини жартує з нами кожного разу, коли це можливо. Ви можете фактично не сприймати навколишню реальність чи можете відчувати запахи, яких насправді немає. Настав час зіграти жарт із людським мозком. Запевняю, всі викладені тут методи абсолютно безпечні. Read more…
Мені не так вже й багато років. Думаю що однолітків у моєму мало що цікавить з того, що цікавить мене.
А цікавлять мене останнім часом дуже глобальні та вселенські думки, роздуми та ідеї.
Стереотипічно зараз усім треба добре, ну або просто хоча б закінчити навчальний заклад (чи то школа чи то він вищий), комусь по “престижній професії”, комусь можливо по професії яка подобається, а комусь всеодно по якій аби закінчити. Влаштуватися на певну роботу і буденно працювати. Хтось за мізер, хтось можливо і за нормальні гроші.
Ні, не у всіх так, звісно.
Мені подобається моя професія, але просто отримати дипломи і лише з обмеженими вузівськими знаннями піти працювати на шарашкіну роботу мене не влаштовує.
Якщо отримувати професію, то отримувати її гідно, приклавши зі своєї сторони чималі зусилля (я не про ідеальні оцінки чи щось на кшталт цього, це все туфта).
Не обмежуватися лише програмою навчального закладу. Розвиватися, розиватися, і ще раз розвиватися.
Мене цікавить сфера інтернету, інформаційних технологій, web-програмування і в меті все більш глобальні проекти.
Так, були провали, певні невдачі і негеніальності ідей. Зараз, глибоко все зрозумівши у мене зовсім інші плани.
Те, що провертають у серйозному віці я хочу провернути зараз.
Те, чого добиваються після важких років праці я хочу добитися зараз.
Не хочу завжди на когось працювати. Треба забивати свою нішу у цьому великому світі хоча б для того щоб забезпечити собі феєричне майбутнє.
Треба закінчити даний курс – і попереду дуже серйозне літо за яке неодмінно мушу оживити хоча б мінімально один із планів.
Хто не ризикує – той не п’є шампанського. Хто не добивається – не отримає.
Повернувся додому. Їздив на “Всеукраїнський конкурс молоді з інформаційних технологій”, у номінації “Web-програмування”, який цього року проходив у місті Бровари.
Приїхав з зіпсованими нервами, з повним незадоволенням, зі здивуванням та й взагалі … я навіть не можу підібрати слів щоб передати з чим ще.
Коли їхав – думав конкурс державного рівня. Організація мала б бути напевно вищого рівня. Журі – довго думав чим здувувати журі, наскільки воно буде суворе і, мабуть, там будуть найкращі професіонали. Все ж – конкурс державного рівня.
Наскільки я помилявся. Організація – взагалі нульова.
В перший день приїзду 75 людей (це тільки учасників) + їх керівники із різних областей цілий день від ранку сиділи в малесенькому, наче коробка, актовому залі.
Усі помаленько сходили з розуму до вечора. Це ж можна реально довбанутись – сидіти пів доби в одному положенні на кріслі нічого не робивши. В приміщенні немає чим дихати, всетаки скільки людей ж там сидить.
Нарешті прийшов вечір, яке ж щастя. У них по розкладу написано: “поселення в готель”.
Якби ж воно було все так буквально Повезли старим ледь-їдучим автобусом часів СРСР (куди всі ледь влізли) до дотопотних гуртожитків.
Поселили нас – 1 поверх, 6 людей у нас в одній коробчній кімнаті, жодного комфорту взагалі, пилюки стільки що ніс просто дре і червоніється, зі стелі падає той же самий пил (я так і не зрозумів що то за стеля, якась металева з дірочками).
Лягли спати, всетаки виснажені. Ага – фіг вам За вікном кімнати прибиральниці дивляться телевізор, катаються на швабрах, обговорюють покупку сковорідок (навіть не думаючи що може хтось хоче спати).
Звичайно, що на прохання трішки тихіше нічого не сталося (може вони взагалі української не розуміють ).
Другий день. Пів дня чекаю поки буде захист домашнього завдання в моїй номінації.
В правилах і положенні конкурсу пише що оцінюються сучасні технології розробки веб-сайтів, а саме: AJAX, jQuery, Flash, PHP, MySQL, CSS, дотримання стандартів коду ну й багато чого іншого.
Ага, це вони, мабуть, просто скопіювали з положення конкурсу минулого року.
Комп’ютери на яких ми маємо захищати домашнє завдання: не містять жодного Web-сервера, жодного сучасного браузера (лише ІЕ, хоча потім вже учасники встановили по мінімуму FireFox).
Журі – це окрема теми від якої мене кинуло просто в мороз Журі не компетентне в жодній перерахованій вище технології веб-сайтів. Це не професіонали в галузі веб-сайтів, це взагалі … буде добре якщо то були викладачі інформатики, але я вагаюся.
Жодного з цих пункту журі взагалі не оцінило – оскільки журі не є компетентним у даній сфері взагалі.
На прохання відкрити внутрішній код сайту журі завмирає ) Не знає що робити, тоді хтось з учасників підказує щоб відкрили в Блокноті – вуху, відкрили. Але що з того, якщо вони не знають що таке код сайту
Словом, я не буду це все описувати, але думаю, що Ви зрозуміли що тут взагалі оцінювання йшло чисто “на око” і все.
Журі навіть не знає, що щоб відкрити головну сторінку сайту треба відкривати index-файл – і це ж не я один бачив, це бачили усі і тихо посміхалися.
Фактично, як оцінювалися роботи: подобається члену журі / не подобається – і це за їхніми власними мірками, оскільки вони не мають уявлення про актуальність дизайну на сьогоднішній день та й взагалі, маю сумніви, що у них великий досвід серфінгу по сайтах у інтернеті.
Які сайти “рулили” для журі – синій фон, зелений текст, коричневий колір посилань. Ось це для журі було просто бомбою
А мій W3C код із використанням лише <div> тегів та виключно CSS-технологій, дизайн який є актуальним на даний день із зручним юзабіліті та навігацією нікому із журі не припав до “ока”
Окрема історія з веб-серверами. Коли певний відсоток учасників сказали що їм, щоб продемонструвати сайт потрібно встановити локальний сервер була крута і убивча фраза від головного члена журі: “А шо ета такоє ви прінєслі? Какіє-та ДеНвЄри? Ета шо такоє, я такове нє разрєшала!!!111″ – думаю вам все з цього стало ясно про компетентність?)
Я запитав чи можна тоді продемонтсрувати роботу із свого ноутбука, відповідь не застигла: “В правілах ясна указана – дєманстріривать со сваіх УеСбЕ-параталав”. Учасники просто не втрималися і протягом всього конкурсу слово “уесбе-партали” стало найпопулярнішим жартом
На запитання одного з керівників: що Ви оцінюєте під пунктом “технічна реалізація”?
Ми просто загнули журі в ступор. 5 хвилин роздумів, відповідь: “Шоб многа тєкста била”.
=)
Хлопець із команди від Тернополя який був в номінації “Програмування” був не менш у шоці
За лічені години до проведення конкурсу на їх комп’ютерах не стояло жодного середовища програмування, коли учасники склали список софту який їм потрібен знову почався “дім імені Петросяна”, голова журі зачитує, цитую:
- Вісуал Басік, Се два плюса, Фре Паскал…. Візуал Басік?? А шо ета такоє? Нє, я такова нє разрешаю.
Фраза “сЕ два плюса” вибила нас з рейки і ми просто валялися на підлозі
Власне, от вже після отаких-от ситуацій нам стало все ясно і про конкурс, і про журі і про “уЕсбе-портал” в тому числі = )
Думаю не варто продовжувати, все вже ясно цілком
Ще розкажу окремі моменти про українську мову. Гадаю, що якщо я скажу, що 80% учасників розмовляли на російській та організатори і члени журі самі ж на ній розмовляли то рідна милослівна державна прекрасна українська мова там взагалі не поважалася.
Коли учасник говорив українською вирази обличь журі дещо психологічно мінялися. Та й взагалі, інші учасники тихенько називали нас “Бендерівцями”.
Дякую журналістці місцевого каналу яка брала у мене інтерв’ю і одному педагогу за те що похвалили мою чисту українську мову – приємно. Добре що хоч декілька людей знайшлося які це цінують.
Не сподобалася мені відверта брехня голови журі. В день презентації домашнього завдання членів журі було 2 + голова журі, на наступний день нам сказали робити це ще раз бо появився новий член журі о_О
А чи не порушення це правил, люди? Коли захист вже пройшов, бали виставлені а тут новий член журі з неба звалився.
Я в той день свого домашнього завдання власне не брав із гуртожитку, і це що я винен чи що? Це маразм.
Коли ми спокійним тоном з ними про це поговорили то голова журі почала шарпати мене за руку, зриватися, кричати і підвищувати тон. Людина просто неадекватна.
Вирішила мені занулювати домашнє завдання за це. Нууу, фактично не за це, вони придумали іншу причину щоб його занулювати але підштовхом до цього було звичайно те що я їм трішечки пояснив їх же правила.
На наступний день, звісно ж, бачивши мене у них це викликало відразу.
Словом, не буду продовжувати бо таких аспектів просто сотні. Взагалі дуже багато було своїх моментів.
Сенс не в тому, просто знайте як це було, зробіть собі певні висновки.
І на кінець: перші місця віддали, звісно, хлопцям із шаблонами, із CMS на кшталт Joomla або DLE, ну і сайтам на фреймах з чорним фоном і нечитабельним текстом, ну або ж синім фоном і зеленим текстом – в цьому дусі
Дякую за увагу.
Кому цікаво – положення і прізвища усіх організаторів та журі:
