16 вересння 2011 в Києві проходила конференція по інтернет-просуванні продуктів на зарубіжні ринки.
Відбувалася вона в сучасному бізнес-центрі “Парус”.
На конференції були закордонні гуру, зокрема Шон Маршал та Адріана Йордан, крім того, багато CEO та Vice CEO відомих на теренах СНД компаній. Read more…
Вже традиційно третій рік поспіль ми зустрічаємось форумом promolab.org у наперед визначеному місті.
У 2009 році у Львові, 2010 – Чернівнці (мене, на жаль, не було) і цього у файному місті Тернополі, в якому я і живу.
Було це 23-24 липня.
Посиділи в «Козі». Дехто захотів погодувати голубів на головній площі міста:
В 2009 році ми малювали на плакаті маркерами адресу promolab.org, цього разу ми красиво намалювали її крейдою:
(це я малюю першу букву 
)
Ось і «сімейне фото» біля нашого шедевру, є всі окрім Маузера, котрий, власне, фотографував:
З ліва на право: Mustang, KopaWeb, Вундеркінд, Vade_maar, Whitemystyle, Я, a.su.s, Groov, фотографує Mauzer.
Сподобалась світлина: так у Тернополі розфарбували каналізаційні люки:
Гуляли по місту, плавали на катері, були біля заводу «Опілля», який робить «пиво без мальтозної патоки», увечері розважались у подолянах. Сильно захопились грою «Air Hockey»:
Потім товкли чуваків, які вискакують:
на фото Я та a.su.s
Остання світлина з вечора суботи:
В неділю зранку всі поїли та попили смачної кави, поїхали. Залишились тільки Я, Vade_maar (який теж з Тернополя) і Mauzer (про свої пригоди в понеділок він десь писав в блозі). До нас приєдналась моя дівчина і ми поїхали в «Подоляни».
Кілька фото з неділі:
Тут Promolab Event 2011 і завершився. Було круто. Наступного року, мабуть, знову традиційно зберемось, але вже у іншому місті.
Усі фотографії зроблено Маузером.
UPD.: ще два фото від Асуса:
Я в окулярах захоплююче дивлюсь кудись у воду, Маузер фоткає
Усі
Зовсім неочікувано на минулих вихідних побував у Одесі.
Нічого не плануючи вечором п’ятниці отримав телефонний дзвінок від колеги, експресом спакував речі і вже був у поїзді. Зранку - Одеса.
Першого враження, після того, як вийшов з поїзду не було жодного. Місто, як місто, нічого надзвичайного, простий і не дуже високотехнологічний вокзал, безліч спамерів, які рекламують квартири десь в селах та курниках за містом.
Сподобалась архітектура. Старовинна, не пахне совком, але це я кажу про центр міста. Цікаві високі дерева на тротуарчиках, стовбури яких дуже активно обпадають і лежать на землі, часом падають на голову.
Українська мова – іноземна мова. Запитавши в працівника, чи працює обмін валют, слово «працює» видалось йому швидше якимсь молдаванським, аніж словом рідної країни, і він з виразом обличчя типу «панаєхало» і незадоволеним тоном бовкнув «Абмєн валют.. чьто?».
Української мови там немає. Хоча, ні. Рекламні матеріали та вивіски магазині часто написані українською (бо цього вимагає закон), часто цим всеодно зловживають.
Мене завжди цікавило питання, чому російська нам дається просто, а українська дається їм гірше, аніж афроамериканцям, приїхавших вчитись на лікарів в Україні. Ці індуси часто так красиво розмовляють українською, що аж вухам мило.
Швидше це принциповість. Думаю багато з них позиціонують себе все що до «совка», який давно тріснув.
Ціни туристичні. Не дивно, на вулицях можна зустріти білорусів, поляків, турків.
Дуже красивий вид з «Потьомкінських сходів»: кораблі, море, яке обмежується лише через горизонт.
Поїздки ми зовсім не планували, тому за обідом погугли й дізнались, що в «Аркадії» за версією «Вікіпедії» зараз найчистіший пляж, який найближче до Одеси. Ми не стали перевіряти актуальність інформації, вирішили одразу туди. Добратись можна гарним трамваєм номер «5», який їде майже біля самого залізничного вокзалу, за, примірно, 20 хвилин.
Перше, що ми побачили – це величезну будівлю, на підвищенні, збудовану в дуже красивому сучасному стилі і виглядала вона готелем мрії, з балконів якого був вид на безкраю «синь» (море).
Там ми й зупинились. В номері персональний вай-фай, плазма, кондиціонер, гарний інтер’єр.. ну і славнозвісний балкон з шикарним виглядом. Захоплююче.
Пляж чистий, вода, як на мене, чиста, природнього кольору. Все прекрасно. Погрілись на піску, позасмагали і покупались в морі (а цього так хотілось, в поїзді і під час екскурсії по жаркій Одесі – пірнути у прохолодну морську воду).
Фотоапарата я із собою не мав, а хлопці фотографій ще не виклали в мережу, тому із Одеси привіз ось це фото зроблене на мобільний телефон:
Вид з балкону, де ми жили.
Поїздка запам’ятається своєю неочікуваністю, мінімальним запасом взятих речей (футболка, шорти і плавки) і тим, як я згорів на сонці надто вже я мало бачив сонця в Тернополі і повернувся додому цілковитою вареною креветкою. Вікенд на морі – те, що треба аби розвіяти буденність і щось трохи змінити.
На тижні мені подзвонив мій старий знайомий, про якого я був хорошої та високої думки.
Здавалось, розумний хлопець, толковий майбутній програміст.
Суть розмови зводилась до того, що він пропонує мені шлях у великий бізнес та величезні захмарні перспективи.
Поцікавився трохи детальніше – пояснив, що усі питання на місці, сказав, що такий шанс гріх пропускати.
Домовились про зустріч.
Зустрілись наступного дня, пішли, так би мовити, в офіс. Заходжу, і знаєте що бачу?
Величезну вивіску салатового кольору на якій білими літерами написано “ORIFLAME” !
Всередині я вже почав грубо матюкатись, а репутація мого знайомого стрімкою прямою прямувала до цілковитого нуля.
Він: “Не хвилюйся, я не пропоную тобі продавати косметику, я запрошую тебе в свій бізнес і пропоную роботу в компанії Оріфлейм”.
Стало на краплину легше, мої матюкливі думки ненадовго заткнулись.
Почав слухати, всеодно я вже там.
Тепер зі мною говорила пані “Оля”. З вигляду років 35-40. Знайомий сказав, що вона його спонсор, але не будьте наївними, не фінансовий. Вона спонсор інформаційний, запросила його наче по реферальній програмі, для того, щоб отримувати відсотки від його продажів. Таких “молодих бізнесменів”, без сумніву, у неї ще не менше сотні.
Вони працюють по технології мережевого маркетингу. Є три рівні, кожен запрошений на своєму рівні має права аналогічні, як і в людини першого рівня (спонсора). Продаєш косметику і заробляєш певний відсоток від відсотків за продаж (!). Більша сума продажу – більший відсоток.
Своєрідна фінансова піраміда.
Якщо бути толерантним, продаєш косметику, отримуєш свої мізерні гроші, але одного дня маєш стільки людей, яких привів в компанію, а також стільки продажів, (продати косметики, певно, половині Тернополя), що в сумі тебе підвищують до “директора”, дають аж $1 000 премії і постійну зарплату 4% від усіх продажів людей, яких ти привів. Потім йдуть вищі ранги “директорів”, вищі премії і відсотки, але звісно ж треба продовжувати приводити людей.
Найбільша жесть в тому, що ти мусиш продавати щомісяця косметики на мінімальну суму, і так щонайменше 8 місяців, щоб вийти на рівень “директора”.
Я надіюсь, що Ви зрозуміли те, що майже рік потрібно за копійки пропонувати косметику кожному прохожому, приводити якнайбільше людей у “великий бізнес”, витричаючи на це чи не увесь свій час.
Купувати косметику і аксесуари самому собі (а так буде, бо усіх ж приваблює перспектива директора і довгоочікувана премія, ну і звісно, треба ж мінімум продавати, а кому та косметика треба, якщо продавців таких ще сотні), сім’ї, усій великій родині, всувати каталоги продукції і задовбати ними чи не усіх своїх друзів та знайомих, коротко – робити все аби стати “директором”.
А якщо нічого не вийде? Все ж таки продати космічну кількість косметики у малому місті Тернополі, при тому, що таких людей-продавці, як Ви ще з кілька жмень сотень, як на мене, не так і просто.
Я не кажу, що Ви зовсім нічого не заробляєте, але дуже простою арифметикою, можна порахувати, що Ви більше потратите, ніж заробите. У постійному плюсі завжди буде тільки компанія.
Нехай навіть Ви будете тим самим “директором”, отримаєте свою одну, дві чи три тисячі доларів, будете отримувати ту саму зарплату (сумніваюсь що дуже високу). А в результаті – хто Ви насправді? Як були так і є представником косметичної компанії, яка, завдяки Вам заробила безліч коштів, працювали й бачили тільки свою косметику, і що найголовніше – робили не те, що Вам подобається робити (ну, можливо є люди-винятки).
Причому, навіть у своєму навчальному закладі я бачив оголошення про “роботу та реальний спосіб заробітку грошей для амбіційних і перспектиних людей”. Студенти, насправді, зароблять, якщо пощастить, сотню гривень в місяць, не пощастить то набагато менше, а компанія збагатиться.
Чому не заробляти власною головою набагато більші гроші роблячи те, що подобається?
Маючи не дурну голову на плечах заробити не є проблемою. Головне бажання. А на чому заробляти вибирати вже вам.
—
У блозі я вже неодноразово писав записи про музику. Про її роль в житті і взагалі сутність її для нас.
Давно не писав сюди. Пишу сюди зазвичай лише тоді, коли приходить натхнення. Тема і текст публікації приходять дивним чином самі, хочеться пошвидше клавіатурою вилити їх в літери.
Для когось не секрет, але хтось й не знав – я граю на гітарі. Не так давно, приблизно від весни.
Усе починалось із абсолютного незнання нічого ні в гітарі, ні в музиці зокрема (ну, щось там в голові все-таки було).
Але маленька мрія (так, саме маленька мрія, яка раптово заполонила мене) навчитися грати на гітарі не великими, проте вправними кроками перетворилася в повну реальність.
Перше затискання акордів, вивчення нот на струнах, спухші пальці, потім облізаюча шкіра (вже п’ять разів).
Одного дня відкрив для себе медіатор, звук, виявляється, від нього чіткий, і значно краще та легше грати ритми акордами.
Перша пісня, яку навчився грати на гітарі: “Океан Ельзи – Квітка” Не зовсім легка пісня для новачка.
Гітара моя – класична Yamaha C40. Така ось вона:
На сьогоднішній день грав на багатьох гітарах і хочу сказати, що на мою думку у неї дуже красиве звучання, іноді його навіть не порівняти з іншими.
Так, на класичних гітарах не грають медіаторами (ну це так, в загалом прийнятих правилах, є й, що грають) і створені вони для класичної пострунної гри, проте моя Ямаха справляється із всім.
Хороший звук і при грі акордами. Не легко було навчитися брати баре (гриф товстий і широкий), але зараз воно легко береться.
Трохи познайомився з людьми, котрі грають на гітарах, перебрав досвіду, багато вчився сам і грав щодня (мені шкода сусідів). Так прийшли такі нові для мене терміни, як: квінта, септ-акорди.
Нічого не вчив з книжок. Не знаю добре це чи погано (думаю, що ще варто буде прочитати й хорошу книжку по музиці й зокрема гітарі). Усе прийшло з досвідом. І, приблизно, за півроку добився дуже навіть хороших результатів.
Треба було йти далі і співати під гітару Спочатку це було проблемою – до цього ніколи, взагалі ніколи не співав, нічого. Перші рази були навіть не співом, це було щось тихеньке, незрозуміле. Але й тут, якщо потренуватись можна навчитись – головне слух ) А ще добре підібрати тих виконавців, які підходять по тембру голосу.
Усе розвивалось. Купив медіаторну коробку, бо вони так і губились. З’явилась пристрасть колекціонувати медіатори, різні всі, цікаві. Придбав і ремінь. Можна виходити на вулицю з капелюшком та заробляти
До речі, нещодавно подарували медіатор Fender, з Америки привезений. Я не кажу, що це щось неймовірне і круте, але, принаймні, в моєму Тернополі я не бачив такого і він гідно поповнив мою колекцію. (Сергій П., дякую).
Гітара стала невід’ємною частиною життя. Так само, як Вас всіх затягує комп’ютер, інтернет і уся ця інша зараза – так само й мене гітара. Важко втриматись і не пограти.
Коли сумно, коли не маєш чим зайнятись, коли весело, коли треба креативно розважити гостей, на природі, в друзів, будь-де і будь-коли хочеться взяти в руки гітару і заграти.
Чудовий інструмент.
Зараз вже хочу електро-гітару, таку (хоча, ще не визначився точно):
На електро можна виробляти вже значно віртуозніші та ейфоричніші речі
А ще, мабуть, я не проти звичайної акустичної гітари із залізними струнами. Люблю дзвін залізних струн, проте й обожнюю м’який звук моїх нейлонових.
Упринципі, на мою думку, класична гітара по звуку – найкраща (суджу по своїй Ямасі та досвіді порівння з іншими), але, звісно, для класичної гри. Сучасна музика потребує акустики і ритмів.
Багато хто каже мені: “Ти потратиш на музику значну частину життя. Час – це гроші. Ти не заробиш на музиці, адже у тебе зовсім інша професія і неводомо, як воно складеться потім. Може ти й не матимеш часу взяти в руки гітару. Вона припаде пилом.”
Не для цього граю. Для душі. Для свого задоволення. І не шкода часу.
Хотів цим всім сказати, що музика – це дещо прекрасне в цьому світі. А коли ти твориш її сам – це значно захоплююче.
Привіт!
Радий знову Вас тут бачити. Не писав я сюди усе літо.
Спочатку сесія, безліч заморок з навчанням. Потім літо.
Мабуть, найкраще в житті літо.
Вирішив взяти відпустку від усього. Та вже треба повертатися. Коли нічого не робиш і не розвиваєшся, то вже й деградувати починаєш.
Скоро на навчання. Скоро осінь, і кінець мого сімнадцятого літа. Хотілося б все ж, щоб воно не закінчувалось ніколи.
Чекайте нових записів. Сова знову виходить на роботу : )
Яке ваше відношення до субкультур?
Мені воно все якось далеко в стороні, але, по-моєму, тут, в декотрих випадках просто співчувати треба
В кожної субкультури свої правила, стиль одягу, манери. Свої “компанії”, “території”. По-моєму, маразм, люди.
Розумію, якщо це підлітки – перехідний вік. Колись їм на голову впаде щось важке і одумаються (може (мабуть)). Але ж бувають й унікали винятки – дорослі бугаї які теж таким хворіють.
Зараз на вулицях дуже сильно домінують “ранєтки“. Думаю всі знають про кого я?) Але тут, здається, в них вікова категорія стабільна, і як казав хтось із моїх знайомих: “колись вони стануть прекрасними дамами”
Хочеться висловити окреме співчуття гопам. Хоча, якщо розуму небагато, чи навіть, якщо розум є, але дурості в голові хватає, то що їм ще робити, як не гуртуватися разом. Сьогодні, до речі, мав дуже цікаву розмову з представниками цієї субкультури. Так ось, виявилося, що я не “чьоткій пацан”, бо гуляю не в своєму районі і тим сам свій район “продаю”.
Мега-дебілізм 
Я тут просто не маю що коментувати. Знаєте, дуже влучний вислів є такий старий: “Не всіх дурних війна забрала”. В яблучко.
Але от що Вам хочу сказати, так це те, що є субкультура яку я поважаю – sXe.
Straight edge (англ. чітка межа, скорочено sXe) – більш філософське відгалуження панк хардкор-контр-культури, політико-світоглядний рух, характерними рисами якого є повна відмова від наркотиків (включаючи узаконені алкоголь і тютюн), розбірливість в статевих зв’язках, а також політичні погляди, характерні всьому панк-руху.
А що, молодці. Приємно коли люди розуміють, що алкоголь та сигарети це отрута і добре розуміють свою життєву позицію.
Взагалі, хай собі робить кожен з себе що захоче. Це справа особиста. Але не треба зачіпати своїми дуростями мене й інших.
Read more…
Вчора в 5 ранку прокинувся, зібрався та поїхали на поїзд, разом із @LidkoO та @MustangUA.
Наче дуже швидко приїхали у Львів, бо, здається, нудьгуватися не доводилося.
Ось наприклад одне із вбивань часу - малював портрет. Реалістично вийшло, чи не так?
О 10 годині ранку вийшли з потяга, побачили стоячий пустенький трамвай, прискорили хід, аби встигнути на нього, щоб не поїхав. Забігли, після нас забігло ще не мало людей. Стоїмо хвилин 5, трамвай стоїть нерухомо, водія нема Чекаємо десь ще стільки, лиш тоді до нас доходить, що то не зупинка трамваїв і він, очевидно, зупинився там якраз таки щоб на нього не сідали чи то на перерву чи то через поломку
Вийшли з трамваю жартівливою фразою “це муляж”, і з нами вийшли всі решта
На зупинці не дуже далеко від того місця вже чекав трамвай, саме того ж номеру. Швиденько сіли і вже їхали у Центр, до Оперного театру, де мали зустрітися з @Vovanada та @kasanka.
До речі, погода була волога, але нормальна, суха. Я мав чудову надію що вона такою й збережеться протягом всього дня (та не тут то було).
Пішли до ратуші, де мали почекати на @_NAVkA_ та @_ItsOnlyMe_ , і, Ви вже певно здагадалися? Піднялися, звісно, на ратушу. Розімнули ноги до квесту. Особисто туди піднімався вже багато разів, але з нами й були такі що в перше.
Спустилися, внизу вже чекав @Sidirom. Пішли безпосередньо на місце події – “Кафе кафе”, якраз там неподалік.
Зайшли, в середині безліч народу, ледве знайшли де сісти, але все ж якось помістилися. Пройшли реєстрацію, приємно здивувало що всі бейджі з нікнеймами вже були “заполіграфовані” і з готови шнурками на шию.
Далі – екскурсія під дощем, на яку пішли зовсім не всі, багато залишилися сидіти в теплому і сухому кафе.
Ми пішли і десь годину мокли. Але то нічого
На цьому фото дощ якраз на декілька хвилин вщух : )
Розпочався сам квест, дали карти, перше завдання, квадрат в якому треба виконувати завдання.
Суть була приблизно в тому, що в завдання була зашифрована будівля яка на собі містить скульптуру птаха, потрібно було якомога швидше до неї добігти, сфотогравувати і надіслати своєму куратору, дірект-меседжом отримати в тві наступне завдання. Не виконавши одного завдання не отримаєш наступного.
То моє єдине фото з квесту, тому, що ми реально бігали і неможливо навіть було витягнути фотоапарат
Поганяли під крутою зливою на славу. Карти мокнуть, мобілка глючить, мокро, всі брудні – все як завжди
Словом, розгадали десь 9 завдань, і їх відповідно зафотографували, в різних частинах місцевості. Кілометрів намотали на славу, і мабуть, надовго запам’ятали на яких будинках Львову є кам’яні птахи.
Прибігли в “Кафе-кафе”, оголосили, що наша команда зайняла 3-е місце в квесті. Приємно.
До речі – прибігли усі мокрі, ще не встигли висушитися, як вже треба було йти на нагородження. Бугага, мені дуже цікаво буде побачити фотки
Оськільки я зареєструвався на твівент в першій п’ятдесятці, як організатори й обіцяли – отримав подаруночок це був фірмовий коктейль від кафе, до речі, дуже смачний.
Далі було 140 секунд слави, вікторина, поседеньки. Толком і не встиг зі всіма познайомитися, поспілкуватися, дуже багато часу зайняв квест. Але загалом – було круто. Організатори дуже добре постаралися, за що їм величезна подяка 
Висушили голови нарешті, ближче вечора пішли щось попоїсти та на поїзд.
Взагалі – враження тільки позитивні, і хотілося б приїхати знову, та звісно, ще раз подяка організаторам, а особливо Тарасу та Містеру Петручіо (“Яндексу”)
Пробачте за якість та кількість фотографій – усі наші фото ми залиємо в один альбом і викледмо посилання, а також дана стаття, можливо буде оновлена фотографіями.
До речі, наша команда, мабуть, була наймолодша на івенті 
P.S. Хто не знає, сам я на твіттері – @werter і на твівент в мене був симпатичний котик на бейджику Read more…
Спонсор запису: В Рахівському районі знаходяться унікальні дерев’яні церкви. У селі Середнє Водяне дерев’яна Миколаївська церква та дзвіниця були побудовані у 1428 році і є найдавнішими із культових споруд на Закарпатті і Україні.
Ні для кого не секрет, що навчаюся у одному із навчальних закладів міста Тернополя, професія зветься на кшталт “технік-програміст”.
Чому я обрав саме її? Взагалі, варіантів було декілька. Цікаво було б піти на філологію. Люблю мови, дуже. А ще дуже люблю українську, і мені подобається вимова моїх знайомих які вчаться на факультеті “Української філології” : )
Але я з дитинства безпосередньо пов’язаний з комп’ютерами. Здається, техніка в хаті з 98-99 років, якщо не помиляюся.
Та й чом би і ні. Мене цікавить цей напрям, і я знаю що з ним мені не буде нудно.
Напрям інформаційних технологій, зокрема програмування, веб-програмування, веб-дизайну – те що мене цікавить зараз.
Хоча, давно сказав собі, що мабуть не буду розробником софту, бо позиціоную себе у веб-напрямку, проте життя може всяко повернути.
На свій вік знаю дуже чимало. Але це все мізер, в порівнянні з тим, що треба знати, щоб стати успішним.
Працювати у якійсь веб-конторі та все життя за зарплату одного рівня мені не хочеться.
Тому, що можу сказати – треба розвиватися, вчитися, розвиватися і знову вчитися.
Дуже багато часу зараз займає навчання в закладі і вчити треба часом дуже багато непотрібного. Усе воно звісно в житті згодиться, але часу не хватає на це все.
Тому, зараз починаю вчити дуже багато теорії по алгоритмах, структурах пам’яті, принципах роботи усього і хочеться вивчити якусь мову програмування більш низького та складнішого рівня, щоб мати поняття як це все працює. Бо на PHP далеко не заїдеш, хоча в ньому я досягнув в ньому вже дуже великих успіхів
І треба не забути поставити свіжу Ubuntu, яка до речі нещодавно потерпіла ребрендингу Масдай клята Вінда.
А, і ще треба якось реорганізувати графік розподілу часу протягом дня, треба розприділити: навчання у ВУЗі, відпочинок, роботу, і навчання своє, ну і ще кудись в перервах сон вставити : )
Скільки не живеш, а все життя вчишся на помилках.
Не дарма кажуть: “Поки грім не вдарить, мужик не перехреститься”, чи будь-як по іншому, але із тим самим змістом.
