Мені воно все якось далеко в стороні, але, по-моєму, тут, в декотрих випадках просто співчувати треба
В кожної субкультури свої правила, стиль одягу, манери. Свої “компанії”, “території”. По-моєму, маразм, люди.
Розумію, якщо це підлітки – перехідний вік. Колись їм на голову впаде щось важке і одумаються (може (мабуть)). Але ж бувають й унікали винятки – дорослі бугаї які теж таким хворіють.
Зараз на вулицях дуже сильно домінують “ранєтки“. Думаю всі знають про кого я?) Але тут, здається, в них вікова категорія стабільна, і як казав хтось із моїх знайомих: “колись вони стануть прекрасними дамами”
Хочеться висловити окреме співчуття гопам. Хоча, якщо розуму небагато, чи навіть, якщо розум є, але дурості в голові хватає, то що їм ще робити, як не гуртуватися разом. Сьогодні, до речі, мав дуже цікаву з представниками цієї субкультури. Так ось, виявилося, що я не “чьоткій пацан”, бо гуляю не в своєму районі і тим сам свій район “продаю”.
Мега-дебілізм
Я тут просто не маю що коментувати. Знаєте, дуже влучний вислів є такий старий: “Не всіх дурних війна забрала”. В яблучко.
Але от що Вам хочу сказати, так це те, що є субкультура яку я поважаю - sXe.
Straight edge (англ. чітка межа, скорочено sXe) – більш філософське відгалуження панк хардкор-контр-культури, політико-світоглядний рух, характерними рисами якого є повна відмова від наркотиків (включаючи узаконені алкоголь і тютюн), розбірливість в статевих зв’язках, а також політичні погляди, характерні всьому панк-руху.
А що, молодці. Приємно коли люди розуміють, що алкоголь та сигарети це отрута і добре розуміють свою життєву позицію.
Взагалі, хай собі робить кожен з себе що захоче. Це справа особиста. Але не треба зачіпати своїми дуростями мене й інших. Read more…
Вчора в 5 ранку прокинувся, зібрався та поїхали на поїзд, разом із та .
Наче дуже швидко приїхали у Львів, бо, здається, нудьгуватися не доводилося.
Ось наприклад одне із вбивань часу - малював портрет. Реалістично вийшло, чи не так?
О 10 годині ранку вийшли з потяга, побачили стоячий пустенький трамвай, прискорили хід, аби встигнути на нього, щоб не поїхав. Забігли, після нас забігло ще не мало людей. Стоїмо хвилин 5, трамвай стоїть нерухомо, водія нема Чекаємо десь ще стільки, лиш тоді до нас доходить, що то не зупинка трамваїв і він, очевидно, зупинився там якраз таки щоб на нього не сідали чи то на перерву чи то через поломку
Вийшли з трамваю жартівливою фразою “це муляж”, і з нами вийшли всі решта
На зупинці не дуже далеко від того місця вже чекав трамвай, саме того ж номеру. Швиденько сіли і вже їхали у Центр, до Оперного театру, де мали зустрітися з та .
До речі, погода була волога, але нормальна, суха. Я мав чудову надію що вона такою й збережеться протягом всього дня (та не тут то було).
Пішли до ратуші, де мали почекати на та , і, Ви вже певно здагадалися? Піднялися, звісно, на ратушу. Розімнули ноги до квесту. Особисто туди піднімався вже багато разів, але з нами й були такі що в перше.
Спустилися, внизу вже чекав @. Пішли безпосередньо на місце події – “Кафе кафе”, якраз там неподалік.
Зайшли, в середині безліч народу, ледве знайшли де сісти, але все ж якось помістилися. Пройшли реєстрацію, приємно здивувало що всі бейджі з нікнеймами вже були “заполіграфовані” і з готови шнурками на шию.
Далі – екскурсія під дощем, на яку пішли зовсім не всі, багато залишилися сидіти в теплому і сухому кафе.
Ми пішли і десь годину мокли. Але то нічого
На цьому фото дощ якраз на декілька хвилин вщух : )
Розпочався сам квест, дали карти, перше завдання, квадрат в якому треба виконувати завдання.
Суть була приблизно в тому, що в завдання була зашифрована будівля яка на собі містить скульптуру птаха, потрібно було якомога швидше до неї добігти, сфотогравувати і надіслати своєму куратору, дірект-меседжом отримати в тві наступне завдання. Не виконавши одного завдання не отримаєш наступного.
То моє єдине фото з квесту, тому, що ми реально бігали і неможливо навіть було витягнути фотоапарат
Поганяли під крутою зливою на славу. Карти мокнуть, мобілка глючить, мокро, всі брудні – все як завжди
Словом, розгадали десь 9 завдань, і їх відповідно зафотографували, в різних частинах місцевості. Кілометрів намотали на славу, і мабуть, надовго запам’ятали на яких будинках Львову є кам’яні птахи.
Прибігли в “Кафе-кафе”, оголосили, що наша команда зайняла 3-е місце в квесті. Приємно.
До речі – прибігли усі мокрі, ще не встигли висушитися, як вже треба було йти на нагородження. Бугага, мені дуже цікаво буде побачити фотки
Оськільки я зареєструвався на твівент в першій п’ятдесятці, як організатори й обіцяли – отримав подаруночок це був фірмовий коктейль від кафе, до речі, дуже смачний.
Далі було 140 секунд слави, вікторина, поседеньки. Толком і не встиг зі всіма познайомитися, поспілкуватися, дуже багато часу зайняв квест. Але загалом – було круто. Організатори дуже добре постаралися, за що їм величезна подяка
Висушили голови нарешті, ближче вечора пішли щось попоїсти та на поїзд.
Взагалі – враження тільки позитивні, і хотілося б приїхати знову, та звісно, ще раз подяка організаторам, а особливо та (”Яндексу”)
Пробачте за якість та кількість фотографій – усі наші фото ми залиємо в один альбом і викледмо посилання, а також дана стаття, можливо буде оновлена фотографіями.
До речі, наша команда, мабуть, була наймолодша на івенті
P.S. Хто не знає, сам я на твіттері – і на твівент в мене був симпатичний котик на бейджику Read more…
Спонсор запису: В Рахівському районі знаходяться унікальні дерев’яні церкви. У селі Середнє Водяне дерев’яна Миколаївська церква та дзвіниця були побудовані у 1428 році і є найдавнішими із культових споруд на Закарпатті і Україні.
Ні для кого не секрет, що навчаюся у одному із навчальних закладів міста Тернополя, професія зветься на кшталт “технік-програміст”.
Чому я обрав саме її? Взагалі, варіантів було декілька. Цікаво було б піти на філологію. Люблю мови, дуже. А ще дуже люблю українську, і мені подобається вимова моїх знайомих які вчаться на факультеті “Української філології” : )
Але я з дитинства безпосередньо пов’язаний з комп’ютерами. Здається, техніка в хаті з 98-99 років, якщо не помиляюся.
Та й чом би і ні. Мене цікавить цей напрям, і я знаю що з ним мені не буде нудно.
Напрям інформаційних технологій, зокрема програмування, веб-програмування, веб-дизайну – те що мене цікавить зараз.
Хоча, давно сказав собі, що мабуть не буду розробником софту, бо позиціоную себе у веб-напрямку, проте життя може всяко повернути.
На свій вік знаю дуже чимало. Але це все мізер, в порівнянні з тим, що треба знати, щоб стати успішним.
Працювати у якійсь веб-конторі та все життя за зарплату одного рівня мені не хочеться.
Тому, що можу сказати – треба розвиватися, вчитися, розвиватися і знову вчитися.
Дуже багато часу зараз займає навчання в закладі і вчити треба часом дуже багато непотрібного. Усе воно звісно в житті згодиться, але часу не хватає на це все.
Тому, зараз починаю вчити дуже багато теорії по алгоритмах, структурах пам’яті, принципах роботи усього і хочеться вивчити якусь мову програмування більш низького та складнішого рівня, щоб мати поняття як це все працює. Бо на PHP далеко не заїдеш, хоча в ньому я досягнув в ньому вже дуже великих успіхів
І треба не забути поставити свіжу Ubuntu, яка до речі нещодавно потерпіла ребрендингу Масдай клята Вінда.
А, і ще треба якось реорганізувати графік розподілу часу протягом дня, треба розприділити: навчання у ВУЗі, відпочинок, роботу, і навчання своє, ну і ще кудись в перервах сон вставити : )
Мені не так вже й багато років. Думаю що однолітків у моєму мало що цікавить з того, що цікавить мене.
А цікавлять мене останнім часом дуже глобальні та вселенські думки, роздуми та ідеї.
Стереотипічно зараз усім треба добре, ну або просто хоча б закінчити навчальний заклад (чи то школа чи то він вищий), комусь по “престижній професії”, комусь можливо по професії яка подобається, а комусь всеодно по якій аби закінчити. Влаштуватися на певну роботу і буденно працювати. Хтось за мізер, хтось можливо і за нормальні гроші.
Ні, не у всіх так, звісно.
Мені подобається моя професія, але просто отримати дипломи і лише з обмеженими вузівськими знаннями піти працювати на шарашкіну роботу мене не влаштовує.
Якщо отримувати професію, то отримувати її гідно, приклавши зі своєї сторони чималі зусилля (я не про ідеальні оцінки чи щось на кшталт цього, це все туфта).
Не обмежуватися лише програмою навчального закладу. Розвиватися, розиватися, і ще раз розвиватися.
Мене цікавить сфера інтернету, інформаційних технологій, web-програмування і в меті все більш глобальні проекти.
Так, були провали, певні невдачі і негеніальності ідей. Зараз, глибоко все зрозумівши у мене зовсім інші плани.
Те, що провертають у серйозному віці я хочу провернути зараз.
Те, чого добиваються після важких років праці я хочу добитися зараз.
Не хочу завжди на когось працювати. Треба забивати свою нішу у цьому великому світі хоча б для того щоб забезпечити собі феєричне майбутнє.
Треба закінчити даний курс – і попереду дуже серйозне літо за яке неодмінно мушу оживити хоча б мінімально один із планів.
Хто не ризикує – той не п’є шампанського. Хто не добивається – не отримає.
Інтернет став настільки невід’ємною частиною нашого життя, що, думаю мало людей можуть уявити собі життя без нього.
Частина людей яка не тільки переглядає сайти, але й веде активне онлайнове життя думаю зустрічалася з таким терміном як “друзі по інтернету”.
Спочатку це звичайне знайомство, переписка. Але можуть йти роки і це може перетворитися у справжню дружбу.
Ну, не знаю як особисто у кожного, але щодо себе можу сказати що знаю саме із інтернету людей вже по 3-4 роки які стали реальними друзями, знайомими і так далі по списку.
Інтернет-дружба цілком реальна. Ви знаєте, після стільки років переписки можна цим людям спокійно розповідати те про що інші зовсім й не дізнаються, і абсолютно не хвилюватися про витік інформації чи щось в цьому роді.
Найцікавіший момент – це коли вперше бачишся з цими людьми в офлайні, в реальному житті.
Рік таких зустрічей для мене був саме 2009-тим.
Щоб хтось виявився не тим за кого себе представляв, чи був зовсім іншою людиною ніж в інтернеті – такого не було : )
Так, спочатку SEO-зустріч в Львові, потім вже більше одиничні зустрічі.
Історії знайомства з цими людьми досить різні і дуже цікаві
Що тут сказати, багато з цих людей всетаки стали моїми друзями й в офлайні і ми тепер бачимося постійно.
Всетаки, інтернет велика штука.
Декілька слів про соціальні мережі – чесно кажучи не розумію такого паскудного відношення до vkontakte.ru.
Саме завдяки ньому я знайшов друзів дитинства, старих однокласників, родичів і взагалі людей яких не бачив навіть десятками років.
Уявіть емоції чи здивування, коли не бачивши людину років 5-6, а може й з десяток вона тебе долучає в друзі і пише що ще й пам’ятає, після такого сплину років.
А можливо без цієї “тупої” соціальної мережі Ви б всетаки не побалакали про життя зі старими-новими знайомими.
Тому моє відношення до такого роду мереж склалося скоріше позитивне.
Коротко розкажу про момент, який мав місце в житті, і винуватець всьому той же vkontakte.ru.
В друзі долучає тоді ще зовсім незнайома дівчина, одразу кидається в очі що дата народження і рік повністю співпадає з моєю, одне місто.
Спочатку звичайна переписка. Згодом доходимо до того що ми народилися в одному звісно ж роддомі, майже в один час, і наші батькі тоді ще й знайомі були, в тодішньому СРСР.
Ну, можливо нічого неймовірного, але все ж, погодьтеся, досить цікаво дізнатися про так людину більше.
Не будемо вдаватися в деталі, але скажу лишень що багато в нас схожого і в сплині років ми найкращі друзі й в реальному житті і постійно бачимось.
Знову ж повторю фразу, якби не цей контакт цього ж напевно б не було
Сила ери інформаційних технологій. До зустрічі в записах Read more…
Ось і підійшов кінець 2009 року. Зазвичай всі звітують про те що в ньому сталося і так далі. Я хочу сказати лише кілька коротких але змістовних речень.
Дуже насичений рік. Дуже важкий рік. Дуже класний рік.
Приніс дуже багато хорошого і поганого. Щодо поганого – хех, та не будемо про це, вже, я надіюся, все буде добре.
Рік зустрічей. Скільки ж нових людей я зустрів у цьому році, дуже багато з них стали моїми найкращими друзями, а деякі стали дорогими людьми.
Рік важкого навчання, проте успішного складання сесії
Рік перемог. Перемога на обласному конкурсі по програмуванні і Web-дизайну, зайнято 1 місце. Далі – всеукраїнський конкурс.
Ну і звичайно – 2010! Рік на який я так чекав, рік великих змін, рік кохання, рік перемог.
