Archive

Posts Tagged ‘Думки’

“Великий бізнес”

лютого 12, 2011

На тижні мені подзвонив мій старий знайомий, про якого я був хорошої та високої думки.
Здавалось, розумний хлопець, толковий майбутній програміст.
Суть розмови зводилась до того, що він пропонує мені шлях у великий бізнес та величезні захмарні перспективи.
Поцікавився трохи детальніше – пояснив, що усі питання на місці, сказав, що такий шанс гріх пропускати.

Домовились про зустріч.

Зустрілись наступного дня, пішли, так би мовити, в офіс. Заходжу, і знаєте що бачу?

Величезну вивіску салатового кольору на якій білими літерами написано “ORIFLAME” !

Всередині я вже почав грубо матюкатись, а репутація мого знайомого стрімкою прямою прямувала до цілковитого нуля.
Він: “Не хвилюйся, я не пропоную тобі продавати косметику, я запрошую тебе в свій бізнес і пропоную роботу в компанії Оріфлейм”.
Стало на краплину легше, мої матюкливі думки ненадовго заткнулись.

Почав слухати, всеодно я вже там.

Тепер зі мною говорила пані “Оля”. З вигляду років 35-40. Знайомий сказав, що вона його спонсор, але не будьте наївними, не фінансовий. Вона спонсор інформаційний, запросила його наче по реферальній програмі, для того, щоб отримувати відсотки від його продажів. Таких “молодих бізнесменів”, без сумніву, у неї ще не менше сотні.

Вони працюють по технології мережевого маркетингу. Є три рівні, кожен запрошений на своєму рівні має права аналогічні, як і в людини першого рівня (спонсора). Продаєш косметику і заробляєш певний відсоток від відсотків за продаж (!). Більша сума продажу – більший відсоток.

Своєрідна фінансова піраміда.

Якщо бути толерантним, продаєш косметику, отримуєш свої мізерні гроші, але одного дня маєш стільки людей, яких привів в компанію, а також стільки продажів, (продати косметики, певно, половині Тернополя), що в сумі тебе підвищують до “директора”, дають аж $1 000 премії і постійну зарплату 4% від усіх продажів людей, яких ти привів. Потім йдуть вищі ранги “директорів”, вищі премії і відсотки, але звісно ж треба продовжувати приводити людей.

Найбільша жесть в тому, що ти мусиш продавати щомісяця косметики на мінімальну суму, і так щонайменше 8 місяців, щоб вийти на рівень “директора”.

Я надіюсь, що Ви зрозуміли те, що майже рік потрібно за копійки пропонувати косметику кожному прохожому, приводити якнайбільше людей у “великий бізнес”, витричаючи на це чи не увесь свій час.

Купувати косметику і аксесуари самому собі (а так буде, бо усіх ж приваблює перспектива директора і довгоочікувана премія, ну і звісно, треба ж мінімум продавати, а кому та косметика треба, якщо продавців таких ще сотні), сім’ї, усій великій родині, всувати каталоги продукції і задовбати ними чи не усіх своїх друзів та знайомих, коротко – робити все аби стати “директором”.

А якщо нічого не вийде? Все ж таки продати космічну кількість косметики у малому місті Тернополі, при тому, що таких людей-продавці, як Ви ще з кілька жмень сотень, як на мене, не так і просто.

Я не кажу, що Ви зовсім нічого не заробляєте, але дуже простою арифметикою, можна порахувати, що Ви більше потратите, ніж заробите. У постійному плюсі завжди буде тільки компанія.

Нехай навіть Ви будете тим самим “директором”, отримаєте свою одну, дві чи три тисячі доларів, будете отримувати ту саму зарплату (сумніваюсь що дуже високу). А в результаті – хто Ви насправді? Як були так і є представником косметичної компанії, яка, завдяки Вам заробила безліч коштів, працювали й бачили тільки свою косметику, і що найголовніше – робили не те, що Вам подобається робити (ну, можливо є люди-винятки).

Причому, навіть у своєму навчальному закладі я бачив оголошення про “роботу та реальний спосіб заробітку грошей для амбіційних і перспектиних людей”. Студенти, насправді, зароблять, якщо пощастить, сотню гривень в місяць, не пощастить то набагато менше, а компанія збагатиться.

Чому не заробляти власною головою набагато більші гроші роблячи те, що подобається?

Маючи не дурну голову на плечах заробити не є проблемою. Головне бажання. А на чому заробляти вибирати вже вам.

Read more…

"Щоденник", Думки ,

Таланти

травня 20, 2010

Таланти

У Вас є талант до чогось? Думаю, що мабуть кожна людина у певній степені в чомусь талановита.

Можливо, деякі люди свою здатність просто не можуть (чи то пак не хочуть) проявляти.

Робити улюблену справу і проявляти у ній свою здатність – це чудово.

Знаєте, колись я малював. Малював, малював, малював. З самого дитинства малював і малював.

Продовжував це робити довго, завжди приймав участь у дитячих конкурс. Дуже любив пошту і загалом процес отримання та відправлення листів : ), тому часто надсилав свої творіння саме нею.

І не марно. Часто вигравав. Коли ще був у п’ятому класі школи виграв спільну акцію від одного з журналів та “Нового каналу”. Отримавши телеграму про це був, власне кажучи, дуже здивований. Поїздка в Київ (вперше в Києві) – екскурсія – вперше в МакДональдсі – Глобус – програма “Підйом” – фото на пам’ять з тодішнею ведучою Анастасією Касіловою. До речі, то було 19 грудня, і тоді, ще встиг побувати на майдані та отримати від самого Ющенка пачку цукерок. Про ще міг мріяти тодішній школяр : )

Продовжимо тему запису. Життя, йому властиві зміни. Звісно, що воно мінялося. І дійшло все до того, що я малювати взагалі перестав. А я вже було хотів почати займатися цим професійно.

Вже навіть не можу сказати скільки років я нічого взагалі не малював. Багато.

Цікаво, якщо спробувати знову щось намалювати, вийде?

Думаю, що вийде, головне не боятись : )

Люблю людей які частково присячують своє життя своєму хоббі, таланту, вмінню. Це прекрасно.

Грати на фортепіано, плавати наче дельфін, ідеально передавати дійсність на полотно.

Усіх об’єднує одне – вони роблять це постійно.

Що робите Ви? ;)

Read more…

Думки , ,

Глобальні думки

лютого 14, 2010

Мені не так вже й багато років. Думаю що однолітків у моєму мало що цікавить з того, що цікавить мене.

А цікавлять мене останнім часом дуже глобальні та вселенські думки, роздуми та ідеї.

Стереотипічно зараз усім треба добре, ну або просто хоча б закінчити навчальний заклад (чи то школа чи то він вищий), комусь по “престижній професії”, комусь можливо по професії яка подобається, а комусь всеодно по якій аби закінчити. Влаштуватися на певну роботу і буденно працювати. Хтось за мізер, хтось можливо і за нормальні гроші.

Ні, не у всіх так, звісно.

Мені подобається моя професія, але просто отримати дипломи і лише з обмеженими вузівськими знаннями піти працювати на шарашкіну роботу мене не влаштовує.

Якщо отримувати професію, то отримувати її гідно, приклавши зі своєї сторони чималі зусилля (я не про ідеальні оцінки чи щось на кшталт цього, це все туфта).

Не обмежуватися лише програмою навчального закладу. Розвиватися, розиватися, і ще раз розвиватися.

Мене цікавить сфера інтернету, інформаційних технологій, web-програмування і в меті все більш глобальні проекти.

Так, були провали, певні невдачі і негеніальності ідей. Зараз, глибоко все зрозумівши у мене зовсім інші плани.

Те, що провертають у серйозному віці я хочу провернути зараз.

Те, чого добиваються після важких років праці я хочу добитися зараз.

Не хочу завжди на когось працювати. Треба забивати свою нішу у цьому великому світі хоча б для того щоб забезпечити собі феєричне майбутнє.

Треба закінчити даний курс – і попереду дуже серйозне літо за яке неодмінно мушу оживити хоча б мінімально один із планів.

Хто не ризикує – той не п’є шампанського. Хто не добивається – не отримає.

"Щоденник", Думки ,